Роксолана. Історичні факти, а не фейки серіалу!

Роксолана. Вкрадена і жорстоко вивезена зі своєї рідної землі на чужину. Відірвана від рідних українських степів, полів, рік, плавнів. Дністер, Дунай, Дніпро плакали і плакали за українською дівчиною. Золотоволоса, як сонце, юна п’ятнадцятирічна дочка священика була схоплена грубими руками поневолювачів, продана, як річ і кинута на купецьку галеру, як дорогий товар. Чорне море відносило Роксолану все далі і далі від рідної землі. Під свист батогів, які опускалися на окривавлені спини галерників, вона пливла у рабство, таке саме болісне і безвихідне, як і у рабів, прикутих до галери. Вона не плакала, ніхто не бачив її сліз, Роксолана сміялася, наче захищаючись сміхом від прірви чорного страждання, такого ж великого, як це Чорне море. Турки назвали її Хюррем – та, хто сміється, весела, яскрава, як промінь сонця. Вона співала, тисячі мелодій лилися з її душі. Пісні рідного краю, молитви батька і наспіви матері звучали в її устах і рятували від безодні відчаю та самотності. Маленький хрестик на шиї зігрівав душу, нагадуючи про рідну землю і християнську віру. У Туреччині на ринку рабів, серед тисячі пожадливих поглядів вона була продана і подарована до султанського гарему. Без весілля, без любові, без дівочих мрій. Маленька біленька українська птаха втрапила у лапи чорних шулік, але здолала ворогів силою свого духа і вірою у безсмертя. У гаремі перемогла всіх красунь, але не своєю вродою, бо була іще дитям і чи могла змагатися з пишнотілими професійними коханками. Перемогла своєю вірою, розумом, покірливістю, оскільки зрозуміла, що мусить стати першою чи буде ніким. Не мирилася з рабством, мріяла про свободу, про рідну землю, співала і молилася, читала і вчилася, не знаючи втоми. І коли султан навідався в гарем, то серед сотень претенденток на ніч з падишахом, вона станцювала перед ним рідний гопак і заспівала так, як співають тільки в Україні. У ту ніч він обрав її. Повели Роксолану, невинну, незайману без весільної сукні, без кохання, нагу, з чистим, незайманим чоловіком тілом у постіль до лютого ворога і вбивці. Він оволодів нею, як і іншими рабинями і на ранок забув. Султан з військом вирушив підкорювати Белград, а вона повернулася до золотої клітки гарему, сповнену розкоші, їжі, неробства, пліток, інтриг і позбавленого сенсу існування. Проте не змирилася з рабством, бо душа її була вільна і безсмертна. Вчила мови, читала книги, молилася, співала. Мала стати першою, адже бачила, якою владою наділена кохана дружина султана, яка народила йому дітей. На слов’янських ріках Саві і Дунаї під Белградом султан не міг знайти спокою. Ріки не підкорялися рабству, руйнували збудовані мости, розливалися і були вільні, як і слов’янський народ, який він прийшов підкорювати. Вільні духом і душею, як і його нова наложниця Роксолана, білошкіра, вогненнокоса. Болгари і Серби захищали місто, і не боялися смерті. Бо вірили у вічне життя. А він сп’янілий від запаху невідомих трав і плавнів все дивився на слов’янські ріки, могутні, як і душа Роксолани. Пов