© Наталія Сидорак Дата: 9 мая 2013 г., 19:11.

В стійлі, де всЕ вже зіпріло, та й не було де стати, Вівці свободи хотіли, вівці хотіли літати... Хотіли здобути крила, але лишатися вівцями, Бо це ж треба стІльки сили протистояти мисливцям! Треба навчитися мислити, приймати зважені рішення, Вважатися особистістю! Вони ж вважалися вівцями... Бо легше іти юрбою, ігноруючи істину! Зате з їдою й водою, хоч і без власної гідності... Не нести відповідальності. Просто пливти по течії. Робити всякі банальності і уникати втечі. Краще пастися в загоні на хазяйському полі, Аніж в стрімкім вітрогоні одиноко ширяти на волі. Бо крила можуть зламати, а боляче падати з висі! Навіщо ж так ризикувати - так собі думали вівці. Та й порішили, що вівцями бути не так вже й погано, Хоч луплять оті нечестивці час від часу їх батогами. Та й смішно - вівця з крилами! Бач, чого захотіли! Жаль, не бАчили пір`я орлиного, що вкривало все їхнє тіло. Вони ж думали всі, що вівці, бо їм змалечку так казали. Їх давно вже тримали в хліві. Й час від часу пір`я зрізали. Щоб закінчити цю "епопею", я б дала їм таку пораду: "Як не хочеш бути вівцею, то не йди за овечим стадом!" © Наталія Сидорак