Наталя Цар - А мати жде

А мати жде. Виряджала мати сина: "Йди, служи синочку мій, Рідну землю боронити – це обов’язок святий". Раптом випав серед літа на троянди білий сніг, Син із війська не вернувся вже на батьківський поріг. Приспів. А мати жде, а мати виглядає, Чаїнок хвилить мамина душа. Тривожно серце з болю завмирає, Пішов солдат і не сказав "Прощай!" А мати жде, все ж вигляда синочка, Пішов у вічність в сяйві юних літ, Лишилась мамі вишита сорочка, Шинеля сіра, наче моноліт. Посивіла з горя мати, болем зойкнула душа, Бо згадала, як маленьким син на встріч їй поспішав. Небо плакало дощами, гасли зорі у горі, Носять квіти на могили українськи матері. А мати жде, а мати виглядає, Чаїнок хвилить мамина душа. Тривожно серце з болю завмирає, Пішов солдат і не сказав "Прощай!" А мати жде, все ж вигляда синочка, Пішов у вічність в сяйві юних літ, Лишилась мамі вишита сорочка, Шинеля сіра, наче моноліт. А мати жде, а мати виглядає, Чаїнок хвилить мамина душа. Тривожно серце з болю завмирає, Пішов солдат і не сказав "Прощай!" А мати жде, все ж вигляда синочка, Пішов у вічність в сяйві юних літ, Лишилась мамі вишита сорочка, Шинеля сіра, наче моноліт. А мати жде, все ж вигляда синочка, Пішов у вічність в сяйві юних літ, Лишилась мамі вишита сорочка, Шинеля сіра, наче моноліт.