Коники з сиру - етнографічна особливість Гуцульщини // Руслан Коцаба Я ТАК ДУМАЮ 16.06.2020 HD

Гуцули вірять, що це не просто іграшка, вона зберігає давню символіку і є оберегом. А етнологи кажуть, що коники з сиру є відгуком поширеного на наших теренах культу тварин. По суті, це релікти давніх світоглядних вірувань. І донині вважається, що фігурки з сиру привертають щастя, добро та довге життя. Коники – осідлані, зі збруєю, з вершником-гуцулом, а також із розписами – це не єдиний, хоч і найпопулярніший, варіант сирних фігурок. Ще ліпили баранчиків, воликів, курочок, півників, лебедів... Сьогодні без них не обходиться жодне гуцульське весілля, а також Паска та Різдво. Справжня столиця сирних коників на Косівщині. Такий гуцульський промисел передають із покоління в покоління. Є навіть легенда про коників з сиру... Давно-давно був собі один ватаг . Якось, сидячи в колибі з думками на самоті, взявся він готувати собі вечерю. Думки ж його були про те, коли ж то вже закінчиться пастуше літо, коли він нарешті повернеться з полонини додому та й побачить свою кохану... Вівчар замріявся — і грудка сиру впала з рук у казан з водою. А вода була гаряча. Хлопець кинувся за ложкою, вийняв сир і — здивувався: і сир, і наче й не зовсім... М’який, тягучий. Потягнув з одного боку грудки, з другого — вийшло щось схоже чи то на ріжки, чи то на ніжки... Так і коника зліпити можна. Відтак впустив у гарячу воду ще грудку сиру. Чи вдасться знову зробити такий самий? Почекав, вийняв. Тягнеться... Витягнув тулуб, з нього голову, ноги, хвіст... Є коник! Відтоді до самої осені то була його забава. Як прийшла пора сходити з полонини додому, зв’язав їх, уже затверділі, шнурочком. Більше не журився, що бідний, що не купить коханій гарного дарунка. Мав для неї таке, чого ніхто не мав. Коханій того ватага дісталися найкращі іграшки, але коників, оленів, баранчиків, пташок, колачики дарував хлопець відтепер усім. А далі — було весілля, були діти... А для своїх дітей вівчар знов робив диво-іграшки з сиру. Потім цю пастушу забаву перейняли дівчата і молодиці. І наймилішим гостинцем гуцульським дітям стали забавки з сиру, часто ще й розмальовані. Давайте глянемо сюжет на цю тему.... А насамкінець програми хочу всіх вас запросити на свою рідну Галичину, у ріднесенькі Карпати... Тим більше, що уся ця паніка з коронавірусом мала би стимулювати саме внутрішній туризм. Бо ми їздимо кудись в світ за очі, а того, що під носом навіть не знаємо.. В горах все цікаво,і до речі — не так спекотно як у заасфальтованому брудному Києві! )))) У нас історично так склалося, що за відсутністю чорноземів треба було виживати з туризму. У нас зайди хоч в яку хату — буде про що згадувати. Той ткацтвом займається, той мосяжництвом, той різьбить, той вишиває, той гончарить, той кептарі робить, той — ліжники, той — писанки, той — капчурі, той — бартки, той — постоли... Хто взявся до справи з правдивого покликання, хто від батьків перейняв ремесло, а хто і для зарібку. Воно й не дивно: чим тут у горах нині заробиш? Особливо, коли безбожно вирубуються Карпати і знищується все живе,що бігає-плаває-лі