Адам Міцкевич - Кримські сонети - XIV

XIV. Мандрівник Країна там внизу розкішна і багата, Тут - неба промені і юні голоси, - Чому ж на серці знов далекі вже часи І край покинутий, як невимовна втрата? Далекої Литви природа непочата - Грузька драговина, незаймані ліси... Мені любіший тут шум сосон, дзвін коси, Ніж солов*ї Байдар, салгірських лук дівчата. Як я далеко тут! Як прагнув я сюди! Чому ж зітхаю так і рвуся до тієї, Що вірно покохав в дні юності моєї? У рідному краю ще ніг моїх сліди Їй про любов мою розказують щоденно, Але вона, вона - чи згадує про мене?