G.F.Handel - Sarabande from Suite in D minor (HWV 437). Igor Zavadsky, Kyiv, Ukraine. 14.08.2022 HD

"172-й день війна... Кожного дня, з 01.03.2022, на моєму ютуб-каналі безперервні музичні оновлення у моєму виконанні. Сьогодні — Сарабанда Г.Ф.Генделя (студійний звук) — https://youtu.be/iiWAxd9Xb8M Можна порівняти її звучання у моєму виконанні зі студійним звуком, з записом цього ж твору без студійної обробки — https://youtu.be/OZyaB92NvcE Сарабанда Г.Ф.Генделя — це четверта частина його Сюїти ре мінор для клавесина. Поширеним є й оркестрове виконання цього твору. Я виконую своє перекладення для акордеона в органно-оркестровому стилі. Незабаром цей твір увійде у мій 16-й музичний альбом. У музичних та танцювальних енциклопедіях можна знайти різні визначення слова "Сарабанда": - жвавий бешкетний танець з фривольним підтекстом, що виконується однією або декількома жінками під супровід кастаньєт; - повільний придворний танець; - спокійний крок похоронної ходи; - колективне виконання вальсу із характерним "іспанським" рухом рук. Історія Сарабанди (ісп. zarabanda) досить заплутана. Авторитетні джерела схильні вважати батьківщиною народного танцю Андалусію. На південному краю Європи, перейнявши арабсько-мавританські наспіви, селяни справляли "Свято врожаю" і танцювали досить фривольний танець у розмірі три четвертих. Виконувався він у парі (що обіцяло родючість) або тільки жінками. Як акомпанемент виступали барабани, кастаньєти й голосовий спів. Якщо проводити аналогію, то танець більше схожий на вакханалію чи язичницькі танці. Перетворення рухливого народного танцю на спокійну похоронну ходу відбулося через своєрідну підміну понять. По-перше, у XVI столітті було прийнято повільно йти з труною на цвинтарі, а повертатися швидко та танцюючи. По-друге, ритм Сарабанди багато в чому відповідав тим рухам, які супроводжують обходу скорботних навколо труни при прощанні в церкві. По-третє, іспанське слово zarabanda (власне Сарабанда) співзвучне поняттю Sacra Banda (з іспанської – священна хода). Перетворенню сприяли й перекладання композиторів народної музики на ноти. Оскільки кожна робота має бути оплачувана, то музиканти складали композиції для замовників. Так, зберігаючи іспанську характерність і звучання, Сарабанда поступово ставала дедалі більш спокійною. Упродовж сотні років існувало дві версії танцю: повільна та швидка. Відлуння цієї суперечності ще можна почути серед творів Антоніо Вівальді. У XVII столітті французькі танцмейстери вирішили поєднати обидві версії Сарабанди. У результаті вийшов повільний танець sarabande у розмірі 6/8, що нагадує Менует. Пари велично і цнотливо робили чотири кроки вперед і чотири кроки назад. Граціозність виконання та характерні для народного танцю фігури у сповільненому ритмі стали відмінною частиною нової Сарабанди. Незабаром із Франції танець поширився по всій Європі та став досить популярним. Темп Сарабанди був набагато повільніший за Менует і підходив для жалобної ходи. У літературі стали все частіше зустрічатися пасажі "смерть танцює Сарабанду", алегорично позначаючи випадки епідемій. До написання Сарабанди вдавал