Л.Тимцуник "Ніч яка місячна" L.Timtsunik

Ніч яка місячна /народная/ Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная! Видно, хоч голки збирай. Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай. Сядемо вкупочцi тут пiд калиною - I над панами я пан! Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею Стелиться в полі туман. Небо незмiряне, всипане зорями, - Що то за Божа краса! Перлами ясними он пiд тополями Грає краплиста роса. Ти не лякайся, що нiженьки босiї Вмочиш в холодну росу: Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу. Ніч яка, Господи! місячна,зоряна: Ясно, хоч голки збирай... Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! Сядем укупі ми тут під калиною - І над панами я пан... Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею Стелиться полем туман; Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить? Он на стрункій та високій осичині Листя пестливо тремтить; Небо незміряне всипано зорями - Що то за Божа краса! Перлами-зорями теж під тополями Грає перлиста роса. Ти не лякайся-но, що свої ніженьки Вмочиш в холодну росу: Я тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу. Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько: Тепло - ні вітру, ні хмар... Я пригорну тебе до свого серденька, Й займеться зразу, мов жар; Ти не лякайсь, аби тут та підслухали Тиху розмову твою: Нічка поклала всіх, соном окутала - Ані шелесне в гаю! Сплять вороги твої, знуджені працею, Нас не сполоха їх сміх... Чи ж нам, окривдженим долею клятою, Й хвиля кохання - за гріх? Михаил Петрович Старицкий /1840-1904/