Буквенное обозначение звуков HD

Буквені позначення звуків — умовні позначення буквами звуків у музичній практиці. Цей метод використовувався ще в Давній Греції, проте з часом грецькі літери були замінені латинськими. Остаточно позначення звуків латинськими літерами закріпилося в Європі у X ст., до того ж вживали перші сім букв алфавіту (A-B-C-D-E-F-G) за числом ступенів поширених на той час ладів. Пізніше до цих літер була додана ще одна, 8-ма літера — H, що позначає ноту сі. Буквені позначення звуків мають таку відповідність зі складовими: До — C (це) Ре — D (де) Мі — E (е) Фа — F (еф) Соль — G (ґе) Ля — A (а) Сі — H (га) Сі-бемоль — B (бе) Підвищення ступеня на півтон позначається додаванням до буквеного позначення складу is, напр. Фа-дієз — Fis (фіс), а пониження — додаванням складу es, Ре-бемоль — Des (дес), крім Мі-бемоль — Es (ес), Ля-бемоль — As (ас), Сі-бемоль — B (бе). Подвійне підвищення — додаванням складу isis, подвійне пониження — складу eses, крім Мі-дубль-бемоль — Eses (есес), Ля-дубль-бемоль — Asеs (асес), Сі-дубль-бемоль — Bes (бес). Часто буквені позначення звуків використовується для позначення тональності, при цьому буква означає тоніку, а лад позначають словами dur (мажор) і moll (мінор) — наприклад, До мажор — С-dur (це дур), Сі мінор — H-moll (га моль). Залежно від положення у звукоряді ступені позначають додаванням нижніх або верхніх індексів таким чином: