Тризубий Стас - Як ми живемо.avi

Ми до ринку рік за роком ідемо невпинним кроком. І хоч він нам вилазить боком, але успіхи є теж: є в нас прапор, рідна мова, наша бідність тимчасова... І колись нам буде кльово, як в Анголі й Бангладеш. Взагалі там, в тім Лаосі, всі і досі голі й босі, і усе там мають в носі, крім бананів та у-шу. А за нас парламент дбає — і годує, і вдягає, і регулярно нас взуває, і навішує лапшу. Ми щасливі з його планів — і не треба нам бананів. Он, у Бірмі — всі без штанів. А що, ми гірші, як вони? Тут нам випало вродитись... І тепер нема де дітись. Отже, мусимо гордитись — і не треба нам штани. Україна — це Європа (як направо йти від Чопа). Правда, біля Конотопа трохи своїх є проблем... Та як мислити логічно, в нас не все є так трагічно, бо ми геополітично у Європи виграєм! В нас тут, в центрі, яку раю, а ті шведи десь там скраю. Узагалі я сумнів маю, що там вміють гопака. Ми хоч бідні, але горді. Нам не треба їхніх "фордів". Ми й самі червономорді від борщу із буряка. Ось вони живуть там чесно, і духовно, і тілесно... Ну кому то інтересно — що не крок — "пардон", "мерсі"! А в нас тут кожен справу знає — хтось виносить, хтось ховає, хтось тікає, хтось лапає — і задоволені усі! Взагалі, якби не крали, в нас би люди ніц не мали. Он, машин понакупляли — вже й по місті не пройдеш! Зараз всі вкладають совість у майно та нерухомість. А сумління і свідомість — це для негрів, в Бангладеш. Комуністи вміли красти: щоб самим з крісел не впасти, й щоб народу не пропасти — лиш би вірив в Світлу Путь. А нові, як ся дірвали, так все швидко розікрали, що колись в ЦК й не знали, як no-справжньому крадуть! І тепер вони щасливі — крайні праві, крайні ліві... Все в Нью-Йорку й Тель-Авіві поховали і — ку-ку! І хоч на них немає кари, та вже плачуть по них нари. Всі вони в Степана Хмари є в блокноті у списку! Ми знов підем голосувати, щоб той уряд поміняти. А пораду хочу дати — щоб на бартер їх мінять: на якусь корисну справу — на шкарпетки, нафту, каву... Ось тоді я за державу чистий спокій буду мать!