Проект ESCAPE: Сила вітру та наслідки часу HD

Незвідане поруч. Хочеш щоб ми відкрили тобі більше цікавих історичних місць, підтримай проект Escape та стань його частиною. Приват 4731 1856 2131 9901 Моно 4441 1144 5313 3777 Старовинні вітряки і млини є однією з окрас українського пейзажу. Млинарство на території України було відомо з давніх часів і супроводжувало хліборобство, а значного поширення млини набули вже в кінці XVIII століття. Зерно здавна мололи на жорнах, а згодом, в умовах натурального господарства виникли водяні млини та вітряки, що стали набагато досконалішими та продуктивнішими за ручні пристрої. В Європі вітряки згадуються з середніх віків. Найбільш ранні згадки датуються ХІІ століттям. Це були вітряні млини для зерна. Згодом вітряки почали використовуватись як лісопилки та молотарки. Доволі швидко вітряки стали переважати водяні млини у рівнинних регіонах, де нема великого перепаду висот для ефективної роботи водяного млина. Вітряки – це традиційні для України будівлі для розмелювання зерна (млини), виготовлення круп (ступники) та дощок (тартаки). Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття в Україні існували два типи вітряків: стовпові, коли навколо стовпа, вкопаного в землю, на основі (стільці) обертався до вітру весь корпус вітряка за допомогою дишла (водила); і шатрові – коли обертався лише верх вітряка, а сам корпус лишався нерухомим. Вітряки завжди мали особливе розташування. Зустріти їх можна було на пагорбах та підвищеннях, на околицях села чи у полі. На Поліссі серед останніх виділялися вітряки з багатогранним зрубним корпусом – «кругляки». Вітряки мали чотири, шість або вісім крил, які від вітру обертали вал. На валу закріплювалося велике дерев’яне «паличне» колесо-шестерня з передачею на «баклушу» – вертикальну шестерню, насаджену на веретено, яке закінчувалося роздвоєнням, що вставлялося в «портлицю» і обертало верхній камінь. Щілина між каменями, від якої залежала кондиція борошна, регулювалася важелем із гвинтом. Над жорнами встановлювали кіш, куди засипали зерно, під кошем – лоток з «коником», який вібрував, ударяючись об грані веретена. З лотка зерно сипалося в отвір верхнього каменя. Піднімаючи чи опускаючи вниз мотузкою на блоку лоток регулювали кількість зерна, що сипалося в жорна. Для управління обертів крил використовували гальмо. Часто, крім жорен, у вітряках встановлювали ще й ступи. Шатрові вітряки мали зрубні стіни – поєднання зрубу та каркаса. На Півдні України вони часто були кам’яними. Для підйому мішків із зерном у вітряках біля дверей влаштовували блоки на гачечках. У водяних млинах для піднімання води в зрошувальні канали служили водяні колеса, які використовували енергію води, і являли собою перші найпростіші гідравлічні двигуни. Для України характерні два типи водяних млинів – стаціонарні (гребляні) і наплавні. Наплавні млини базувалися лише на великих річках, зокрема Дніпрі, Десні, Сеймі. Основою, на яку встановлювали саму конструкцію млина, були човни (баржі). У разі потреби наплавні млини могли переміщуватись річкою. Водяні колеса весь