Засіяла дітям...

Засіяла дітям Всю ниву людського достатку А діти невдячні, І ниву бур’ян посіда. Не слухають діти ні маму, Не чують і татка Та серце батьків їх завжди вигляда. І смуток вже грає згорьовану мамину душу І горло стискає не прохана нею сльоза. Сини мої, дочки в чім каятись мушу Чому в моїм серці постійно тривожить гроза. Адже я навчала вас жити у мирі з собою, І совість щоб чиста і люди, щоб вас не кляли. Науку цю з отчого дому Взяла я з собою. Бо мудрістю цею батьки наші також жили. Так, люблять вас люди Я чую це – бачу і знаю І дякую за вас перед Богом складаю щодня Та плачу я часто, серденько моє відчуває. Що ви – мої рідні, але я для вас – не рідня. Вже маєте сім’ї, у кожного є половинки. Батькам і вас на порі назовуть Не треба від Вас нам нічого, лиш часу краплинку, Даруйте нам діти. Хай щирість і ласка в душі вашій щедро ростуть. Хай завжди над вами в польоті співає пташина, Хай вас обминають і горе й тривога й печаль. В вас друзів багато та мама повірте – єдина. А ви це забули, забули, рідненькі нажаль. (Л. Шеремет)