Артем Лоік - Сліди (1BULA prod.) HD

Пісня з альбому Артема Лоіка "Під покривалом". Вихід альбому 21.06.19 iTunes/Apple Music: https://apple.co/2L6gtlC Spotify: https://spoti.fi/2KuSrBg Deezer: http://bit.ly/2x6Voz5 Яндекс.Музыка: http://bit.ly/2KuSpcs ВКонтакте: https://vk.cc/9whbzS Текст Крокую по слідам, уникаючи зірок, римую небесам і ставлю на зеро! Пишу це завдяки обірваних з плечей крил, а ваші мідяки залишу для очей… Від щастя до біди, де реп не для дерев мій, будую в собі дім, без замкнутих дверей! Мрій тільки як і я! Не бійся темноти! Буває як не як час коли і ти не ти! Час, коли пливе з-під ніг розплавленна земля! Але я зрозумів чого прагнула змія! Вказала на слабке і я з’їв не озернувсь, але вірю прийде час, коли зможемо звернуть! І вічний райський сад, знайдемо у собі! Так хочеться назад повернутись, де слабкі мої рими і слова, але сильний, як і дух мій погляд, де ще в дзеркалі не ворог мій, а друг! Де більший за понтами і де менший за роками, і де гупаю по стінам дуже тонкими руками! Де я кричу на весь це світ і де лечу я і де мені начхати, що він мене не чує! І радуючись тріщині, йду до перемоги, біжу до вас із віршами і вірю в них, як в Бога! Де друзі мої разом, під під’їздом і чекають, і наші всі образи нас так сильно не чепають. Крокую по слідам, але тільки ті сліди, згубились, — мені там, підсказали — йди сюди… І я повірив і пішов, стежками тих людей, і багато чого знайшов, але тільки не себе… Забув свою мету, там забув свої удари, але зрозумів — іду, — на місці, а не далі, і залишив ті міста, де блукав один до того, почав з нового листа шукати до себе дорогу! Попереду був ліс, в лісі було болото і я випадково вліз в його чорну позолоту… По вуха зачерпнув і досхочу наївся, і думав, що помру я один у тому лісі! Але витягнули руки і я знову пішов… Ті міцні, великі руки — тягнулись із книжок! І вже відчуваю мама, — нарешті іду слідами! І я бачу своє сонце! Але воно сідає… Де більший за понтами і де менший за роками, і де гупаю по стінам дуже тонкими руками! Де я кричу на весь це світ і де лечу я і де мені начхати, що він мене не чує! І радуючись тріщині, йду до перемоги, біжу до вас із віршами і вірю в них, як в Бога! Де друзі мої разом, під під’їздом і чекають, і наші всі образи нас так сильно не чепають.